ПРОСИП

ПРО́СИП, у, чол., розм.: ◊ Без просипу: а) не прокидаючись. Ноги опухали, руки німіли, хотілося спати — безконечно, без просипу (Юрій Яновський, II, 1958, 210); б) не протвережуючись. [Олімпіада:] До самої смерті без просипу пив [батько] (Марко Кропивницький, III, 1959, 285); Він виявився п’яницею, та таким, що п’є без просипу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 119); Нема просипу кому, розм. — хто-небудь постійно п’яний. П’є і п’є, нема йому просипу (Номис, 1864, № 11703).