ПРО́СИНЬ, і, жін.
1. Частина синього простору неба, яку видно в розриві між хмарами, у тумані. На горизонті затягують просинь Сірі, як рядна, завіси дощів (Микола Шеремет, Щастя.., 1951, 140);
// Синій колір чистого неба. Я люблю рум’яну осінь, Над садами чисту просинь (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 3); З лиця Ніна більше схожа на батька.. В очах — глибока просинь (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 19).
2. Синюватий відтінок. Він, як усі короткозорі, задумливо мружив проти сонця свої красиві сірі з легенькою просинню очі (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 10).