ПРОСВІТИ́ТЕЛЬ, я, чол.
1. іст. Прихильник просвітительства (у 1 знач.). Просвітителі (Вольтер та інші) вели боротьбу з феодальними порядками й висміювали середньовічні забобони (Історія СРСР, II, 1957, 53); Радіщев.. у своїй політичній програмі пішов значно далі західноєвропейських просвітителів (Вісник АН УРСР, 9, 1949, 52).
2. Пропагандист прогресивних ідей, знань, культури і т. ін. Могутній труд і ерудиція поета [М. Рильського] показує його нашому народу як просвітителя і гарячого поборника дружби культур і народів (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 19); До букваря Куліша Шевченко підходив як просвітитель. Він хотів, щоб народ навчався грамоти не по офіціальних підручниках, що задурманювали голови релігією, а по книжках, які ширили б прогресивні ідеї (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 444).