ПРОСТИ́ГЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до простигнути 1. — Я вже, певно, ні до чого не придатна, — сказала Мокрієвська, похапцем хлепчучи простиглий чай та запихаючи рот паляницею (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 322); Щербина сидів перед простиглим чаєм, охопивши руками чорняву свою голову (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 323).
ПРОСТИГЛИЙ
Тлумачення слова