ПРОСТОРО

ПРОСТОРО. Присл. до просторий. [Арсен (озираючи кімнату):] О, добре живемо! Просторо… (Захар Мороз, П’єси, 1959, 241); Степ, як дим той, розіслався Просторо, широко (Іван Манжура, Тв., 1955, 43); Параска Власенко завжди була близькою до зеленого царства навколишності, в ньому почувала себе вільно, просторо (Народна творчість та етнографія, 3, 1967, 22); Про жіночу газету мама напише свою думку просторіше (Леся Українка, V, 1956, 69);
//  у знач. присудк. сл. Голосно і просторо стало округи, у свіжім гаю пахучім… (Марко Вовчок, I, 1955, 203); Там [у кав’ярні] лиш раз на рік.. трудно було здобути місце, а тепер вільно й просторо (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 393); В Бериславі тримали [Кабашні] для чумаків власні пороми… Просторо було тоді тут Кабашним (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 36); Навіки западе в пам’ять вечірня польова дорога! Серед зеленого привілля думкам так просторо! (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 119).