ПРОСТОГНАТИ, стогну, стогнеш, док.
1. неперех. Док. до стогнати 1. Вона глянула ще раз на Мотрю, поступилася назад, простогнала, сіла мовчки на піл (Панас Мирний, I, 1949, 136); Раптом простогнав Василь Максимович — тим довгим здавленим стогоном, коли сниться щось жахливе (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 166).
2. перех. і без додатка. Сказати, вимовити із стогоном. — Галю, так в чім же діло? — простогнав я (Леся Українка, III, 1952, 683); Відповідь була незрозумілою. Невідомий щось прохарчав чи простогнав (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 21).
3. неперех. Стогнати якийсь час. — Он учора, як сова та, як сич, цілу ніч простогнала [Загнибідиха] та проголосила (Панас Мирний, III, 1954, 98); Три дні старий ще в ранах простогнав, На хвилю не проснувшись із нетями (Іван Франко, XIII, 1954, 283); Цілу ніч простогнав [Онисько] від побоїв (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 27).