ПРОСТАКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Простодушний, нелукавий, трохи наївний. Відрізнювався [відрізнявся] він [К. Соленик] від других тим, що в грі його особистість українця виявлялась не простакуватою, млявою і наївною аж до глупоти, а повною внутрішнього життя і значення, хоч іноді й ховаючою свій розум під маскою простоти (Іван Франко, XVI, 1955, 229); Опинившись у Каховці, Сердюки раптом виявили неабияку спритність, показавши, що вони не такі вже простакуваті, якими здавалися криничанам раніше (Олесь Гончар, I, 1959, 42);
// Розумово обмежений; недалекий. Я більше слухав, як говорив, бо боявся, аби з мене не виліз занадто вже дурний та простакуватий мужик (Лесь Мартович, Тв., 1954, 214); Білограй з тих, у яких девіз — бери од життя все. Вважає всіх простакуватими (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 145).
2. Який має нічим не примітну, ординарну зовнішність. Щорс покликав пальцем одного полоненого, який не зводив з нього переляканих круглих очей. Блідий простакуватий петлюрівець вийшов з рядів (Олександр Довженко, I, 1958, 161).