ПРОСО́ДІЯ, ї, жін., спец.
1. Система вимови наголошених і ненаголошених, довгих і коротких складів у певній мові. Старогрецькі поети й музики при укладі мелодії в музичні такти брали до уваги також просодію тексту, тобто природну довготу й короткість голосних (Колесса, Музикознавчі праці, 1970, 26).
2. Вчення про співвідношення складів у вірші; сукупність правил віршування.