ПРО́СКУРКА, и, жін. Зменш. до проскура. Вона сиділа у своїй скромній світличці, застеляла стіл скатіркою й заживала проскурку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 327); Він повертався [з церкви] щоразу з проскуркою, яку ділив на три рівні частини — собі, дружині і синові Сеньці (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 79).
ПРОСКУРКА
Тлумачення слова