ПРОСКІ́МЛИТИ, лю, лиш, док.
1. перех. і неперех. Док. до скімлити. — Вельми добру річ ти нараяв, — сказав підбадьорливо Сивоок, але Лучук глибше западав у зневіру. — Де там! — проскімлив він. — Нічого не вийде! (Павло Загребельний, Диво, 1968, 150);
// безос. — Дайте хоч закурити, — жалібно проскімлило з-за дверей (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 305).
2. неперех. Скімлити якийсь час.