ПРО́СЬБА, и, жін.
1. Ввічливе звертання до кого-небудь з метою домогтися чогось, спонукати кого-небудь зробити, виконати щось; прохання. Як не даси з просьби, то даси з принуки: а чого просьба не докаже, то докажуть буки (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 308); — Коли жалуєш дитину, то навчай грозьбою, коли не можна просьбою (Марко Вовчок, I, 1955, 16); Змушений був [Артем] на просьбу обох, і Тесленка, і Супрун, коротко розповісти про свій «візит» разом з артилеристами до отамана (Андрій Головко, II, 1957, 538); Урядовий республіканський комітет по преміях ім. Т. Г. Шевченка звертається до громадськості з просьбою взяти активну участь у висуванні творів на здобуття премій (Літературна Україна, 2.IX 1966, 1).
2. заст. Письмове клопотання, заява. — То тобі Порох просьбу писав? — .. спитав знову секретар (Панас Мирний, II, 1954, 151); Микола .. просив, аби ту картку поправити, або щоби написати просьбу до старости, що то лиш через помилку так картка списана (Лесь Мартович, Тв., 1954, 172).