ПРОСІ́КА, и, жін. Очищена від дерев смуга землі в лісі, яка є межею ділянки, дорогою і т. ін. На просіках свіжа брость росла (Іван Франко, XI, 1952, 245); Його разом з групою солдатів послали до Утицького лісу рубати просіку (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 373); * У порівняннях. Село Моринці — це по суті.. сад, серед якого вулиці прорізуються, мов просіки (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 122).
ПРОСІКА
Тлумачення слова