ПРОШИПІ́ТИ, плю, пиш; мн. прошиплять; док.
1. неперех. Видати шиплячий звук, шипіння. Підліз він [Вуж] ближче до того птаха і прошипів він йому у вічі (Максим Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 55).
2. перех. Промовити шиплячим голосом, виражаючи роздратування, гнів і т. ін. — На палю [Богуна]! — прошипів Ярема, задихаючись від гніву (Яків Качура, II, 1958, 413).
3. неперех. Пролетіти, проїхати і т. ін. з шипінням. За бором постріл. Міна прошипіла гадюкою (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 198); Бруком тихо прошипіло, м’яко вгинаючись, блискуче авто (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 383).
4. неперех. Шипіти якийсь час.