ПРОШТРИКУВАТИ

ПРОШТРИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОШТРИКНУ́ТИ, ну, неш, док., перех., розм. Проколювати наскрізь кого-, що-небудь. — Я заколю себе, проштрикну своє серце..! — крикнув з ефектом Павлусь (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 240); Дорогувато обійшлося, так зате кинджал! Бика наскрізь проштрикне (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 300);
//  Завдаючи удари чим-небудь гострим, ранити, вбивати. Гостряком списа проштрикував [Мамай] другого [ворога] (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 389);
//  також у сполуч. із сл. очі, погляд і т. ін., перен. Пильно дивитися на кого-, що-небудь; пронизувати. Теодосієві вже давно хотілося спитати, чи довго вони так стоятимуть, та грізні погляди Куремси, немов голкою, проштрикували Теодосіїв язик (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 541); Зиркнув [глитай] на непроханого гостя проникливо, проштрикнув наскрізь гострими голками зіниць (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 311).