ПРОШМИГНУТИ

ПРОШМИГНУ́ТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до прошмигувати. В той час, як Дарка хотіла прошмигнути повз неї до хати, вона вхопила дівча за руку (Леся Українка, III, 1952, 634); Через деякий час машина прошмигнула під дерев’яною аркою (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 742); Почулись два глухі постріли, а повз вікна прошмигнули й впали на хату дві крилаті жар-птиці (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 26);  * Образно. Часом Богдан Петрович кине обережний дотеп — шелесливий смішок прошмигне в класі… (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 308);
//  Спритно, швидко пробратися куди-небудь, повз когось, щось. Коли б же можна було дістати якусь рятівну шапку-невидимку і прошмигнути у свій ванькирчик так, щоб і не помітили (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 63); Ромку не пустили, а я прошмигнув під руками в продавщиці (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 43);
//  перен., розм. З’явитися на одну мить перед очима у кого-небудь; промайнути. І поштар махнув пугою, Натягнув свій кобеняк; Прошмигнули стороною Ліс, долина і байрак (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 335).