ПРОЩЕБЕТА́ТИ, ечу, ечеш, док.
1. неперех. Видати щебет. В галуззі дерев.., перепурхуючи з крони на крону або в кружлянні підіймаючись до неба, засвистіли, прощебетали, затьохкали птахи (Платон Воронько, Казка.., 1957, 35).
2. перех., перен. Промовити дзвінко і швидко. — Що ви там одсебеньки правите? — весело прощебетала Жабі до Михайла, що, стоячи на стежці, розмовляв сам із собою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 56).
3. неперех. Щебетати якийсь час. — Що зробило тебе такою пташечкою й квіточкою? І чи зумієш отак проспівати, прощебетати цілий вік — чи зломить тебе життя..? (Гнат Хоткевич, II, 1966, 16); Мотя почала.. розраджувати й заспокоювати подругу. Прощебетала тоді біля неї чи не увесь вечір (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 189).