ПРОЩА́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням прощатися 1. Хазяїн розщитав.. Трохима і.. при прощанні дав йому аж сто рублів (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 407); Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння… (Панас Мирний, I, 1949, 414); Ти ліг спати, тату.. Я бачу спокійне чоло, білу твою голову і покладені поверх ковдри руки. Мені хочеться поцілувати їх, але це нагадує мені смерть і прощання (Юрій Яновський, II, 1958, 145);
// Слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням. В осінню ніч сорок першого року прощання лунали над Дніпром (Олександр Довженко, I, 1958, 280); * Образно. З-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (Павло Тичина, I, 1957, 27).
На прощання — прощаючись; перед розставанням. Старець попрощавсь з Галецькою, подав їй руку на прощання (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 296); Марко Лукич на прощання подарував мені «Кобзаря» Т. Шевченка (Минуле українського театру, 1953, 96); Одні простягають комусь руки у інші щось кажуть на прощання (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 176); Слова прощання — слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням. Біля вагонів заметушилися. Останні стискання рук, останні слова прощання (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 282); Час (хвилина) прощання — час перед розлукою, розставанням. Знатиму — хоч би сто літ жила, такої пісні вже б не заспівала, життя такого більше не зазнала б, як в час прощання на горі високій (Леся Українка, I, 1951, 244); Навіть зараз, у хвилину прощання з товаришами, він роздумував про те, як доведеться поводитись за нових умов (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 4).
2. перен. Розставання з чим-небудь. Останній день іспитів на закінчення семирічки був і прощанням Захара з школою (Іван Ле, Право.., 1957, 16); І от прийшов їх день останній з життям прощання молодим (Володимир Сосюра, II, 1958, 497).