ПРО́ЩА, і, жін., заст.
1. Богомілля, паломництво. Пішла баба у Київ на прощу богу помолитися (Україна сміється, I, 1960, 14); Іде шляхом молодиця, Мусить бути, з прощі (Тарас Шевченко, I, 1963, 31); Сюди в дні прощі на богослужби мало не з усього Поділля стікалися люди (Михайло Стельмах, I, 1962, 255).
2. Відпущення гріхів. За бідного прощу будеш мати (Словник Грінченка); [Єпископ:] Нема сьому рабу ні порятунку, ні прощі. Він занапастив себе (Леся Українка, II, 1951, 241).