ПРОШЕПОТАТИ

ПРОШЕПОТАТИ, очу, очеш і ПРОШЕПОТІТИ, очу, отиш, док., перех. Те саме, що прошептати. — Усе Дніпро шумить! Усе дерева шелестять! — мовить удова і зітхне й прошепоче: — Боже мій..! (Марко Вовчок, I, 1955, 313); — Женю, — ледве чутно прошепотіла вона (Олесь Гончар, III, 1959, 402);  * Образно. Свіжий, але лагідний вітерець доторкнувся до щік, прошепотів щось зрозуміле одномц серцю про весну (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 105); І] безос. — Стій, — прошепотіло, і перед ним з’явилась постать з рушницею напоготові (Микола Трублаїні, I, 1955, 44).