ПРО́РУБ, у, чол.
1. Отвір, прорубаний у кризі замерзлої водойми; ополонка. Лисиця в прорубі впіймала велику щуку (Три золоті слова, 1968, 232); Біля прорубів гурт бабів шмаття пере (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 383).
2. рідко. Те саме, що проріз 4. Широкий і приземистий будинок з сірими дерев’яними стінами та чорними прорубами вікон був схожий на великого крука (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 28); Вони [ворота] важко висіли в прорубі валу (Павло Загребельний, Диво, 1968, 100).