ПРОРЕ́ЧИСТИЙ, а, е, заст. Те саме, що красномовний. Був він [цар] на язик проречистий, вимовний (Іван Франко, XIII, 1954, 382); Потоки проречистої, пишної хвали В новому дитирамбі [дифірамбі] потекли (Максим Рильський, Марина, 1944, 29); Вони були похмурі, скоса дивилися на решту присутніх і лише з Рідкодубом та Карасем привітно, з проречистими усмішками віталися за руку (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 243); Глянь з високості на сі піраміди! В них кожний камінь — проречистий свідок муки народу твого (Леся Українка, I, 1951, 254).
ПРОРЕЧИСТИЙ
Тлумачення слова