ПРОРЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проректи. — Безсмертніш, як ми, завважаєш себе? Покинь сю заблуду, шалений! Час грізний відплати спіткає й тебе, Писанням святим проречений (Павло Грабовський, I, 1959, 305);
// проречено, безос. присудк. сл. Було ж їй [Іспанії] зір опечено, щоб правді не дивилась; було їй злобно речено, щоб кров’ю затопилась. Чи речено, проречено, а тільки: що за милость! (Павло Тичина, I, 1957, 283).
ПРОРЕЧЕНИЙ
Тлумачення слова