ПРОПИЩА́ТИ, щу, щиш, док.
1. перех. і неперех. Док. до пищати. Двері знову пропищали пронизливо, закашлявся старий (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 61); — Ти змерзла? — обернувся він до білявої панійки, що йшла з ним під руку. Пані та щось пропищала (Панас Мирний, III, 1954, 296); — Поверни мою вечерю! — пропищав П’ятниця (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 24).
2. неперех. Пищати якийсь час.