ПРОПОТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пропотіти 1, 2. Перед сірооким стояв бородатий дядько в чорній пропотілій до останньої нитки сорочці, яка вибивалася з-під потертої жилетки (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 15);
// у знач. прикм. В його уяві раптом постав юнак у запиленій гімнастьорці, з пропотілою пілоткою на голові (Олександр Підсуха, Віч-на-віч, 1962, 172).
ПРОПОТІЛИЙ
Тлумачення слова