ПРОПІ́Й, чол.
1. пою, розм. Витрата чогось на розпивання алкогольних напоїв. Побраталися [хлопці] — й таємна крадіжка,.. нічні пропої накраденого стали їх товариською роботою… (Панас Мирний, I, 1949, 262).
2. поя, заст. Те саме, що п’яниця. — Ой, пропою, пропою, Пропала я з тобою! (Павло Чубинський, V, 1874, 582).