ПРОПА́ЖА, і, жін.
1. Зникнення (звичайно таємниче) кого-, чого-небудь. Аж тут і мій господар, той, що у нього пропажа, протискається, приходить (Іван Франко, II, 1950, 17); В оборі сталася пропажа: зник копчений свинячий кендюх (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 32).
2. Той, хто пропав, зник, або те, що пропало, зникло. Тут якраз ішла бабуся — Аж не віриться самій: — Бий же мене сила вража, Об’явилася пропажа: Це ж озвався козлик мій! (Дмитро Білоус, Пташ. голоси, 1956, 29); Побоюючись, що біля коней може напоротись на засідку, сіп додумався гукати в лісі свою ялівку. А чого ж! Іде собі вечором чоловік по лісі й гукає свою пропажу [корову] (Михайло Стельмах, I, 1962, 501).