ПРОНИ́РА, и, чол. і жін., розм. Те саме, що проноза. Там [у школі] прониру якого, ябеду осміють.., часом і виб’ють гуртом (Панас Мирний, I, 1954, 123); Що тільки не говорив йому той пронира в «Кукушці»! Теж, мабуть, сп’яна розв’язав свій язик (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 145).
ПРОНИРА
Тлумачення слова