ПРОМОВЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ПРОМОВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. промовляться; док.
1. перев. док. Мимоволі розголосити те, що повинно було зберігатися в таємниці; проговоритися. — Не бійтеся, вуйку Юро, я за вас і ні за кого не промовлюсь, — вихопився Василько (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 194); — Батько наказали, щоб я нікому й словом не промовилась, що ви заходили до нас (Михайло Стельмах, II, 1962, 78);
// Заговорити після тривалого мовчання. Вона потягнула хлопчика за руку ухопивши, а той уперся: «— ні, не хочу бігати», — промовляє. — А! Се ви промовились, хвалить бога! Хочете в опуку перекидатись? Нумо! (Марко Вовчок, I, 1955, 385);
// чим. Взагалі сказати що-небудь. Дуже рідко він дозволяє собі захопитися.. ліричною або жанровою сценкою чи просто промовитися веселим жартівливим слівцем (Літературна газета, 14.I 1958, 3).
2. тільки недок. Пас. до промовляти 1. Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Толстого, Тургенєва, Короленка, Щедріна (Максим Рильський, IX, 1962, 152).