ПРОМОВЕЦЬ

ПРОМО́ВЕЦЬ, вця, чол. Той, хто виголошує промову. Більша частина товариства .. нетерпеливо поглядала на промовця (Іван Франко, VI, 1951, 212); Присівши з хлопцями на піщаній кучугурі, Яресько уважно слухав промовця (Олесь Гончар, II, 1959, 342);
//  Той, хто вміє або любить виголошувати промови; громадський оратор. Запальний промовець, він [Примаков] у міському комітеті працював постійним агітатором (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 223); Два чи три виступи на студентських зборах, до яких Філько готувався з дійсно демосфенівською упертістю, створили йому славу доброго промовця (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 49);  * Образно. Заплісніле каміння, іржаві ліхтарі та тісні площі [старовинних міст] є великими промовцями і не вміють мовчати (Леся Українка, VIII, 1965, 25);
//  церк. Проповідник. Г. С. Сковорода малює Лаврентія Кордета і як здібного промовця, притому не тільки духовного, тобто проповідника, а і як громадського оратора (Радянське літературознавство, 18, 1955, 59).