ПРОМОКЛИЙ

ПРОМО́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до промокнути. — Дідусю! Дайте-бо мені весельце, далебі я швидше од вас справлю човен у затишок! — пильно попрохала вже тремтяча, промокла до самого тіла, дівчина (Любов Яновська, I, 1959, 320); Смереки жалісно стогнали, Наскрізь промоклі в темній пущі (Іван Франко, X, 1954, 185); Пізно вночі змучена, перехвильована, промокла ледь не до сорочки Надійка дісталася до гуртожитку (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 229); В блискучому, наскрізь промоклому «непромокальному» пальті й кашкеті стояв Бутаков на містку, міцно вп’явшись руками в поручні (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 394).
♦ Промоклий до кісток (нитки, ниточки) — дуже або наскрізь мокрий. Промоклий до нитки, з забрьоханими чобітьми, втомлений і змарнілий, він переступив поріг рідної хати (Петро Колесник, Терен.., 1959, 30); Уже смеркало, коли Клим, до ниточки промоклий, брудний і зголоднілий, вибрався, нарешті, з долини і опинився на вулиці якогось хутора (Ярослав Гримайло, Кавалер.., 1955, 294).