ПРОМІ́НЧИК, а, чол. Зменш. до промінь 1, 2. Сонце хилилося до обрію. Воно опускалося все нижче, одинокий промінчик прорвався крізь щілину, ясно освітив на мить кімнату і знову зник (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 61); В кімнаті чергового крізь маленьку щілину пробивався вузенький промінчик світла, вказуючи на те, що станція не спить (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 256); По скронях побігли промінчики дрібненьких зморщок (Василь Козаченко, Нові Потоки, 1948, 5); Молоді письменники добре знали оцінки Франка. Деякі боялись підійти до нього з своїми рукописами, щоб не втратити останнього промінчика надії, що їхній твір вдалий (Письменники зблизька, 1958, 30).
ПРОМІНЧИК
Тлумачення слова