ПРОМАЙНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Однокр. до промаяти.
2. неперех. З’явитися на короткий час у полі зору і швидко зникнути. Аж ось знову перед очима промайнув Славко в білому кашкеті (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 32); В диму промайнув гайдамацький старшина на гарячому німецькому жеребці (Олександр Довженко, I, 1958, 131); Зігнуті, в чорних свитках постаті промайнули біля засніженого тину і зникли в м’якій ясності передвесняного дня (Михайло Стельмах, I, 1962, 209); В сутінках розчинених дверей промайнуло чиєсь обличчя (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 56);
// перен. На мить з’явитися, відбитися в очах, на обличчі тощо. Парубок швидко озирнув кімнату, подивився на вікна, і щось злякане промайнуло в його очах (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 181); В очах його промайнула якась насторожена зацікавленість (Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948, 37); Ледве помітна усмішка задоволення промайнула на обличчі Кривулі і розтанула в гостренькій чорній борідці (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 348);
// перен. Пронестися в свідомості, уяві тощо. В голові у нього [Гната], мов блискавка, промайнула нова думка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 35); Вони завмерли з порожніми чарками, і минулі аналогії промайнули перед їхніми очима короткими видіннями (Юрій Яновський, IV, 1959, 67); За коротку мить промайнуло перед Данилом недавнє (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 169);
// безос. Скілько тут [в тюремнім шпиталі] промайнуло образів важкого конання, скілько покапало сліз даремного каяття! (Іван Франко, IV, 1950, 179).
3. перех. і неперех. Пролетіти з великою швидкістю, промчати, пронестися повз кого-, що-небудь, над кимсь, чимсь і т. ін. Над нами з хуркотом промайнув перший табунець чирят, як знак початку вечірнього льоту (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 406); І повз мене в ритмі вальсу промайнула ти з другим (Володимир Сосюра, Вибр., 1941, 263); В повітрі промайнув трос і, розкручуючись, упав на палубу підводного човна (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 15); На повному кар’єрі кіннотники [Котовського] промайнули й повз розкішну.. будівлю біржі (Юрій Смолич, V, 1959, 797);
// На великій швидкості подолати яку-небудь територію, залишаючи позаду щось. Він став набирати висоту, щоб промайнути зону вогню (Леонід Первомайський, Атака.., 1946, 6); Вони стрілою промайнули кілька вулиць і на великому пустинному майдані побачили дві постаті (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 27); За переправою полегшено зітхнулось. Промайнули перелісок, виїхали в поле (Олесь Гончар, III, 1959, 358);
// Пронестися у полі зору того, хто швидко рухається мимо. На калині роса, як невиплакані твої сльози, промайнула у фар золотому, як море, огні… (Володимир Сосюра, II, 1958, 305); Велетенський парк, що з його краси так милувалася Сахно, приїхавши, промайнув за дві-три хвилини (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 64).
4. неперех. Минути, протекти непомітно для кого-небудь (про час, періоди життя і т. ін.). [Дід:] Ах, швидко молодість моя.. промайнула! (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 224); Десятиріччя промайнули, Відсіялись зерно і прах… А наш Фадєєв Віщий, чулий Добром відлунює в серцях… (Микола Нагнибіда, На полі битви, 1974, 95); Заклопотана новими незвичними графіками та нарядами, вона і незчулася, як промайнув день (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 14).
5. неперех., перен., розм. Побіжно окинути (звичайно поглядом) що-небудь. Відтак промайнув [Івоніка] поглядом по полі (Ольга Кобилянська, II, 1956, 183).
6. неперех., перен. Швидко поширитися, рознестися (про чутки). По селу промайнула чутка, що новий учитель уже приїхав (Степан Васильченко, I, 1959, 135).