ПРОЛУНАТИ, ає. Док. до лунати. Із моря звуків прорвався і пролунав над людьми різкий, суворий голос, ударивши по всіх серцях (Степан Васильченко, I, 1959, 116); Десь грюкнули двері, в подвір’ї пролунав постріл (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 28); — Щира українка, справжня дочка народу, — заохотливо промовив Левченко, нахилившись їй до плеча. — Уявляєте, як ваше слово тут [на з’їзді] пролунало б (Олесь Гончар, II, 1959, 179); Пролунала слава і про Богуна (Яків Качура, II, 1958, 426);
// безос. Ф’ю-ф’ю! Ф’ю! — пролунало зразу ж з пітьми, звідкілясь збоку (Юрій Смолич, II, 1958, 90).
ПРОЛУНАТИ
Тлумачення слова