ПРОКУРІ́ТИ, рить, док., розм.
1. Проїхати, пробігти і т. ін., здіймаючи пил, куряву вгору. Автобус із приїжджими й господарями прокурів геть (Юрій Яновський, II, 1954, 142); * Образно. Ну так ось — Передо мною стежка. То кущами Прошелестить, то прокурить піском, То через ямку раптом перескочить (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 203).
2. Вкритися, просякнути пилом, курявою.