ПРОКУРА́ТОР, а, чол.
1. дорев. Повірений у справах. Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 99).
2. У стародавньому Римі — управитель господарства;
// Повірений римського громадянина в судових і комерційних справах;
// За часів імперії — урядовець, що відав податками, управитель земель імператора.
3. зах. Прокурор. Він заглибився в.. читання, таке.. уважне, як уміють читати тілько австрійські прокуратори (Іван Франко, IV, 1950, 167).