ПРОКЛИНАТИ, аю, аєш, недок., ПРОКЛЯСТИ, прокляну, проклянеш і рідко проклену, прокленеш, док., перех.
1. Піддавати прокляттю (у 1 знач.) кого-небудь. — Проклинаю тебе, сину, — застогнав дід, — проклинаю на сім і на тім світі (Олекса Стороженко, I, 1957, 343); — Проклинаю тебе, — закричав Панас в агонії, — проклинаю моєю останньою хвилиною! (Юрій Яновський, II, 1958, 179); Люди говорили, ніби її прокляв батько, прокляла мати, прокляв увесь рід (Нечуй-Левицький, II, 1956, 340); — Няньо сказав, коли не прийдеш додому, не підкоришся його волі, то він тебе прокляне! Ти більше не його дитина! (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 125).
2. Клясти, лаяти, осипати прокльонами кого-, що-небудь, виражаючи різкий осуд, відчай, обурення, ненависть і т. ін. Наймичка невсипуща Щовечір, небога, свою долю проклинає (Тарас Шевченко, I, 1951, 315); Устина побивається за чоловіком і проклинає промисловця, що відібрав у неї господаря (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 10); Отак поспорять [люди], покричать; одні поблагословлять, другі прокленуть тодішні порядки, та й розійдуться (Панас Мирний, I, 1949, 184); Вирве старий Тарас сиве пасмо з своєї чуприни і прокляне і день, і годину, коли народив на ганьбу собі такого сина (Олександр Довженко, I, 1958, 247); * Образно. ..первісний соціалізм був утопічним соціалізмом. Він критикував капіталістичне суспільство, .. проклинав його.. (Ленін, 23, 1972, 45).
♦ Проклинати слід див. слід 1.
3. тільки док. Клясти якийсь час. Цілу ніч проплакала та прокляла Марина Карповна свого чоловіка (Панас Мирний, I, 1954, 157).