ПРОХО́ЖИЙ, а, е.
1. Який іде куди-небудь повз когось, щось. [Стеха:] Тут, тут його дожидатиму!.. Він скоро повинен бути: чула я сама, як розказував якийсь прохожий чоловік, що обминув Андрія по цей бік Миргорода… (Марко Кропивницький, I, 1958, 482); Зчинилася в Семеновій хаті така сварня, що прохожі люди приоставали й слухали (Лесь Мартович, Тв., 1954, 106); Питає Павло в прохожого чоловіка: — Це Троянівка? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 285).
2. у знач. ім. прохожий, жого, чол.; прохожа, жої, жін. Людина, яка йде куди-небудь повз когось, щось. Яблуні, груші, черешні.. схилялись над тротуаром, зачіпаючи прохожих за голови (Нечуй-Левицький, I, 1956, 348); Прохожі під парасолями йшли спішно ножний у свій бік (Іван Франко, VI, 1951, 169); Він одразу помітив вдалині середнього на зріст чоловіка.. Прохожий ішов повільно, часом навіть зупинявся (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 42).