ПРОЙДА

ПРО́ЙДА, и, чол. і жін., розм. Хитра, пролазлива, спритна у своїх вчинках людина; пройдисвіт. [Михайло:] Єй-богу, жениться [Данило]! [Каленик:] На кому? [Михайло:] На Мар’яні Гайдабурівні… Там така пройда… (Карпенко-Карий, I, 1960, 193); — Це такі пройди, — .. загула Килина Макарівна, — що все знають (Яків Баш, Надія, 1960, 218); Нестерпно різала [М. Гоголя] фальш усього написаного Кукольником, обурював разючий дисонанс між велеречивою мовою його творів і побіжними зауваженнями під час читання, які виказували в ньому пройду й пристосуванця (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 520);
//  зневажл. Людина, здатна на ганебні, нечесні вчинки, на обман, підлість і т. ін. — То добре, що бояться. Треба, щоб так боялись нас всі оті спекулянти та пройди різні, щоб аж дух із них геть (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 405).