ПРОЯ́ВА, и, чол. і жін., розм.
1. тільки ж. Те, що викликає подив; незвичайна подія; диво, оказія. Повиповзали [люди] з хат дивитись на таку прояву, і усі ж то позадирали голови і дивляться, як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 201); — Там і торік хвостата зоря світила, а це знов проява якась вирискалась.., — І я кажу: не перед добром таке на світі коїться (Панас Мирний, I, 1949, 138); Що за проява — на дорозі ні душі? Наче хто шлях перетяв повз обсерваторію (Юрій Яновський, I, 1954, 36).
2. тільки ж. Незвичайна на вигляд, страхітлива, фантастична істота; потвора. Раз пішов я на отаву І наткнувся на прояву: Довга-довга і страшенна, Мов гадюка здоровенна, Голова десь за горами, Ноги вперлись між лісами (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 205); Аж гульк! іздалеку летить проява: Велике, довге щось та й чорне-чорне! Дві оці [два ока] — два кривавих джерела, Із пащі дим ляга на світ імлою (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 149).
3. Той, хто своєю поведінкою, вчинками, зовнішністю викликає подив, занепокоєння; дивна, химерна людина. А меж вами Найшовсь-таки якийсь проява, Якийсь дурний оригінал, Що в морду затопив капрала, Та ще й у церкві (Тарас Шевченко, II, 1963, 297); [1-а жінка:] Оце проява! Що воно таке? [2-а жінка:] Хіба не бач? У гайдамаки зібрався. [1-а жінка:] Такий обірваний? Та він і до Дніпра одежі не донесе (Панас Мирний, V, 1955, 76); Ще не жив, не мріяв, не любив, А вже черево нажив. Що за чудо, за проява..! (Павло Усенко, Листя.., 1956, 196); * У порівняннях. Ходить мій Охрім, неначе та проява, Та й думав: «Ось я-то молодець..» Дурний, дурний: а на йому Свитина, Неначе той німецький каптанець! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 32);
// Щось незрозуміле, непевне; невідомо хто, невідомо що. — Що воно за проява стоїть під вікном? Певно, хтось на селі нагло заслаб, та це мене кличуть сповідати (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 111); [2-й козак:] Поглянь, Кіндрате, що се за проява. [1-й козак:] Це щось непевне; може, шпиг, абощо (Володимир Самійленко, II, 1958, 42).
4. зневажл., лайл. Пронозлива, шахраювата людина; пройда. — Це, справді, якась проява, а не штукар! Я почуваю, що вже чогось не люблю цієї нахабної людини, — сказала Галя (Нечуй-Левицький, I, 1956, 610); — Всі зібрались? .. Чи і той же тут проява, Котрий бджоли мої вкрав? (Іван Манжура, Тв., 1955, 246); — Самі ви знаєте — проява той Самрось, Що лучче [краще] б і повік не зустрічать такої… (Максим Рильський, Поеми, 1957, 265); [Стеха:] Ах ти ж анцихрист, проява, ланець, пройдисвіт, чортове ледащо! (Володимир Самійленко, II, 1958, 172).
5. тільки ж., заст. Прояв. [Руфимович:] Нащадки злочинств.. встають і з домовини і часто з’являються в несподіваній прояві… (Марко Кропивницький, IV, 1959, 96);
// Явище. Кожда проява має свої причини й наслідки (Ольга Кобилянська, I, 1956, 123).