ПРОГРІВА́ТИ, аю, аєш, недок., ПРОГРІ́ТИ, ію, ієш, док., перех.
1. Застосовуючи тепло, нагрівати що-небудь як слід, цілком, повністю. Консервовану квасолю перекладають у каструлю разом з рідиною, прогрівають, відціджують і заправляють вершковим маслом (Українські страви, 1957, 216); Помилка Кальниболоцького полягала в тому, що він, не зумівши прогріти наскрізь заліза, спалив його і коли почав варити, у нього нічого не вийшло… (Іван Сенченко, Опов., 1959, 19);
// Зігрівати що-небудь якоюсь мірою, віддаючи йому власне тепло. Це весна. Нехай буяє повінь! Хай проміння землю прогріва (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 89); Влітку сонце нагріває поверхню [тундри], але ще не настільки, щоб прогріти її на велику глибину (Фізична географія, 5, 1956, 124);
// Повертати втрачене тепло замерзлому тілу або його частинам. Змерзлий [Костюк] сидів біля грубки, сьорбав із кухлика чай. — Прогріваю себе, — пожартував він, — з усіх боків: зовні і зсередини (Андрій Головко, II, 1957, 526);
// Примушувати працювати (охолоджений мотор). Десь глухо гуло: то шофери прогрівали мотори (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 31).
2. перен. Втішати, підбадьорювати кого-небудь співчуттям. Найбільше людей скупчувалось навколо Тимофія Горицвіта. Він мовчки ішов зі своєю чистою кроковкою і чув на собі сотні очей, одні прогрівали його надіями [на землю], інші просвердлювали злобою (Михайло Стельмах, II, 1962, 131).