ПРОГОНИЧ

ПРОГО́НИЧ, а, чол. Залізний прут для замикання віконниць, дверей, воріт. Там, у однім вікні, грюкнув прогонич — і розчинилася віконниця (Панас Мирний, I, 1954, 318); Вікно в кімнаті зачинене віконницею, замкнене на прогонич (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 88); Майборода на ніч замикав двері подвійними прогоничами (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 147); Півторак зриває прогонича з окованих воріт стайні, і вони, поскрипуючи на масивних кунах, розчиняються навстіж (Михайло Стельмах, I, 1962, 79);  * У порівняннях. Десятки кулаків садять, б’ють у двері, накладені зовні, як прогоничем, товстим ломом (Олесь Гончар, I, 1954, 346).