ПРОГНИЛИЙ

ПРОГНИ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прогнити. Прогнилі від сирості дошки; Капіталізм — наскрізь прогнила система, що відживає свій вік (Радянська Україна, 3.VIII 1961, 4);
//  у знач. прикм. На сучку верби висів прогнилий ятір (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 377); Напевне, здригнулася і прогнила душа штаб-ротмістра, коли він побачив біля образа божої матері в крові двох жінок (Михайло Стельмах, I, 1962, 644); Велика Жовтнева соціалістична революція ліквідувала прогнилу владу поміщиків і капіталістів (Наука і життя, 1, 1965, 35);
//  у знач. ім. прогниле, лого, сер., перен. Те, що деградувало, занепало. Художнє слово не тільки підносило все прекрасне, світле і радісне в нашому житті, але було й ювеналовим бичем, що вражає все негативне, прогниле й омертвіле, яке перешкоджає рухові вперед (Історія української літератури, II, 1956, 319); Морально очищаючи людину і вбиваючи усе прогниле, реакційне, служить [сміх] передовим ідеалам віку (Мистецтво, 5, 1966, 9).