ПРОГАРЧАТИ, чу, чиш, док.
1. неперех. Видати низькі погрозливі звуки (про собак і деяких інших тварин).
2. неперех., перен. Видати, утворити звуки, що нагадують гарчання (про механізми, інструменти і т. ін.). Мимо воріт несподівано прогарчав ворожий танк (Олесь Гончар, III, 1959, 278); Прогарчала десь автомашина (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 180).
3. перех., перен., розм. Сердито, невдоволєно промовити, сказати що-небудь. Щука взяв подарунок.. і щось прогарчав собі під ніс (Олекса Стороженко, I, 1957, 377).
4. неперех. Гарчати (у 1 знач.) якийсь час.