ПРОЧАХАТИ, ає, недок., ПРОЧАХТИ і ПРОЧАХНУТИ, хне, док.
1. Втрачаючи тепло, ставати холодним. — А ви галушок наварили? — Вже й прочахли десь-то. — Нічого, голодні поїдять і холодне (Михайло Стельмах, I, 1962, 96); * Образно. Безшабашний виріс [Антось], севастопольська гауптвахта від нього не прочахала (Олесь Гончар, II, 1959, 118);
// перен. Заспокоюватися, вгамовуватися (про сильні почуття). Гнів у Марка вже почав прочахати, і в цій історії він зараз уже бачив і смішне (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 263); Як мало змінили її ці три роки! Хіба що змужніла, хіба що в очах Віддавна відомий дитячий неспокій, Прихований глибоко, ще не прочах (Леонід Первомайський, II, 1958, 328).
♦ Слід прочах див. слід 1.
2. Втрачати навесні вологу, просихати (про землю). Почекавши, поки земля прочахне, подалась [Настя] з дитиною в город одвідати Гната (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 75); Теплий ґрунт вже глибоко прочах (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 7).