ПРОБУРЧА́ТИ, чу, чиш, перех. і без додатка, розм. Док. до бурчати 1. Я щось пробурчав і, побажавши на добраніч, тихенько вийшов з кімнати (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 107); Було тихо в хаті; раз тільки Микола пробурчав: — Треба було б вистудити [борщ], щоб прохолов, а то так налила… (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 46).
ПРОБУРЧАТИ
Тлумачення слова