ПРОБОВКНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка, розм.
1. Невиразно, нерозбірливо промовити що-небудь. Він іде, тяжко ступаючи, справді мов п’яний; далі знов пробовкне деяке слово (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 183); — Який се дурний хлопець! П’ять літ має, а ще броду боїться, — пробовкнув сусід (Іван Франко, I, 1955, 233); «Ніщо не вічне!» — пробовкнув дід, — ніхто його не слухав (Леся Українка, I, 1951, 294).
2. Те саме, що пробовкатися. Сам не постеріг [Олексій], як пробовкнув: — Нічого тобі з нею жартувати, не любить вона тебе, як смерті (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 297).