ПРОБЕ́КАТИ, аю, аєш, док.
1. неперех. Бекати якийсь час.
2. перех. і без додатка, перен., розм. Сказати, промовити що-небудь голосом, який нагадує бекання. Дух йому [Прудивусу] перехопило й мову заціпило,.. міг тільки пробекати: — Е-е-е-е… (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 469).