ПРОБАЧАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ПРОБАЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.
1. Усвідомлюючи провину, просити в кого-небудь поблажливості до себе. — Ти образив мене в класі при всіх товаришах, отже й пробачайся при всіх (Олесь Донченко, V, 1957, 450); Швидко схопившись, він став допомагати підвестися своїй дамі, усердно [запопадливо] перед нею пробачаючись (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 45); До лодій знову прийшли цареві мужі. Вони навіть пробачились, що не змогли прийти напередодні (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 139); Пробачились [Юра з матір’ю] перед учителем (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 181);
// у формі 1 ос. одн. пробачаюсь. Уживається як вияв перепрошення. У цей час хтось постукав знадвору по нашому панциру [танка]: «Пробачаюсь, товариші, — одчиніться на хвилину» (Юрій Яновський, I, 1954, 55).
2. кому. Не вважатися за провину, прощатися. Вона дівчинка не звичайна, а красуня, що їй усе пробачається, усе дозволяється за один її порух очей і вередливу посмішку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449); Олександр Довженко колись писав, що письменникам не пробачаються погані книги, як генералам програні бої (Літературна Україна, 10.IX 1971, 3); Синю, перев’язану шпагатиною папку в архів не відніс. Нехай це мені пробачиться (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 11).