ПРЯМУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Пересуватися у просторі, крокуючи; іти, простувати. Причепурені дівчата купками прямували вулицею (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 269); Вони відходять один від одного і прямують берегом, додивляючись до різних слідів (Михайло Стельмах, II, 1962, 215);
// Переміщатися в певному напрямку. Товариство На Січ прямувало І мене взяло з собою (Тарас Шевченко, II, 1963, 342); Милевський прямує до лікаря (Леся Українка, II, 1951, 50); Лежить.. хлопець на гарбі горілиць і співає-співає, а коні самі знають дорогу, прямують до села (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 88); Десь підвода далека в полях гуркотить. Хто, куди та для чого прямує? (Максим Рильський, I, 1956, 41); * Образно. За п’ять літ комісар при старостві, а за десять літ староста — оце перші кроки, котрі він назначив собі. А там, далі, — обставини покажуть, куди прямувати (Іван Франко, III, 1950, 73);
// Рухатися до кого-, чого-небудь прямо, скорочуючи шлях. Перед світом вертало дві повозки, прямували навпростець до Ґудзевого хутора (Панас Мирний, I, 1949, 330); Лишався єдиний вихід: прямувати навпростець, надибати перше-ліпше село і там розпитати про дорогу на станцію (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 20); Охляп на гнідому конику просто стернею до нас прямував Косован (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 14);
// Просуватися слідом за ким-небудь. Гляну в вікно, аж через двір простує до хати Хаброня, а за Хабронею прямує кума Мотря (Нечуй-Левицький, III, 1956, 254);
// Іти, бігти, їхати, орієнтуючись на що-небудь. Ось біжать з поля сполохані люди, прямуючи на чорну хмару диму (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 141); — Не знаю куди [йти] — кругом болото. — Прямуйте на голос (Степан Васильченко, Талант, 1955, 45); Вийшов за село, глянув — у млині світиться. Я на те світло й прямую (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 17);
// перен. Прагнучи досягти чого-небудь, наблизитися до чогось, робити певні зусилля, кроки в цьому напрямі. Воно [зображення сучасника] має неодмінно бути забарвлене ставленням письменника до.. життя, має показувати наш світогляд — світогляд членів суспільства, що прямує до комунізму (Максим Рильський, IX, 1962, 175);
// перен. Поширюватися у певному напрямку, наближатися кудись. Колосальні маси повітря, нагріваючись до високої температури у районі тропіків Землі, піднімаються вгору і прямують до полярних областей (Радянська Україна, 22.V 1962, 3); З моря суцільною стіною насувалася дощова пелена. Ця стіна прямувала сюди (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 5); Голоси прямували по коридору й у передпокій. Ага, значить, Бржонковські вже йдуть! (Юрій Смолич, II, 1958, 78); Кроки прямують до хати, в двері якої грюкав вартовий (Іван Багмут, Опов., 1959, 64);
// перен. Спрямовуватися, звертатися до кого-, чого-небудь (про думки). Думки тітки Оксани прямують до того ж самого. Не може вона змиритись з неправдою в чоловіковій душі (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 148).
2. Пролягати, простягатися в певному напрямку. Шофер загальмував на розі. Вгору прямувала вулиця Леніна (Натан Рибак, Час, 1960, 675); Від озера до парку прямував уже наполовину готовий вузенький канал (Юрій Смолич, I, 1958, 75).