ПРЯДИВ’Я́НИЙ, а, е. Прикм. до прядиво 1. Свирид ще молодий чоловік, довгобразий, білявий, білі його уси гостро опадали наниз, мов прядив’яні пасма (Панас Мирний, I, 1954, 194); Вона підійшла до нього збоку і намиленим прядив’яним віхтем стала натирати спину (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 476);
// Вигот. з прядива. — Ой канате, канате, рідний наш брате! Ніде ми тебе не кинемо, скрізь понесемо з собою! Прядив’яний, жалив’яний [кропив’яний], ти нам дорожчий, аніж був би кутий із щирого золота (Олесь Гончар, III, 1959, 102); На вулиці лунко ляснув прядив’яний батіг пастуха, замукала різномаста череда (Михайло Стельмах, I, 1962, 514).
ПРЯДИВ’ЯНИЙ
Тлумачення слова